Медицина

Медици́на — галузь наукової та практичної діяльності, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі людини, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров'я людини.
Слово «медицина» походить від латинського словосполучення ars medicina («лікувальне мистецтво») і має той самий корінь, що й дієслово medeor («зцілюю»).
               
У істотному сенсі, символічне значення у медицині мають три знаки.
Один із зовнішніх символів медицини з кінця XX століття — шестикутна «Зірка життя». Древнішим символом медицини є посох Асклепія, який, згідно з переказами, належав великому цілителю. Третій популярний знак — червоний хрест, його слава тісно пов'язана з діяльністю Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

«Зірка життя»

Посох Асклепія

Червоний хрест

Історія

Стародавній світ
Початки лікування виникли на найраніших стадіях існування людини. У стародавніх країнах Сходу набула розвитку т. з. жрецька, або храмова, медицина.
Значних успіхів досягла медицина у античних державах (давньогрецький лікар Гіппократ, римський природознавець Клавдій Гален, александрійські лікарі Герофіл і Ерасістрат).
Давньокитайська медицина використовувала понад 2000 лікарських засобів (женьшень, камфору та ін.), застосовувала метод голкотерапії. Відносно високого рівня досягли в стародавній Індії анатомія і хірургія.

Середньовіччя
Нагромадження практичних медичних спостережень продовжувалось і в середні віки. Виникли спеціальні заклади для лікування хворих і поранених, монастирські лікарні для цивільного населення (7 ст.). Хрестові походи, що супроводжувалися міграцією населення, сприяли виникненню спустошливих епідемій і зумовили в Європі створення карантинів.
Візантійська та арабська медицина збагатила світову медичну науку новими описами симптомів хвороб і лікарських засобів. Значну роль у розвитку медицини відіграв таджицький вчений Їбн-Сіна (Авіценна).
У Русі-Україні поряд з монастирською медициною продовжувала розвиватися народна медицина. В 11—12 ст. в Переяславі та Києві, в 13 ст. у Львові були створені лікарні. Лікарською справою в Україні здавна займалися лікарі-емпірики («ліковці»), аптекарі («зелійники»), костоправи, цирульники.

Відродження
Значний крок у розвитку медицини був зроблений в епоху Відродження (15—18 ст.). Швейцарський лікар Паранельс виступив з пропагандою медицини, що ґрунтувалася на досвіді та знаннях, запровадив у лікарську практику різні хімічні речовини і мінеральні води, в Україні 1617 р. був виданий трактат "Про теплики у Шклі" львівського автора Еразма Сикста. А. Везалій описав будову і функції тіла людини. Англійський лікар У. Гарвей створив учення про кровообіг.
У галузі практичної медицини найважливішими подіями 16 ст. були створення італійським лікарем Дж. Фракасторо вчення про контагіозні (заразні) хвороби і розробка перших наукових основ хірургії французьким лікарем А. Паре.

Новий час
Зростання промислового виробництва привернуло увагу до вивчення професійсних захворювань. На межі 17—18 століть італійський лікар Б. Рамацціні поклав початок вивченню промислової патології та гігієни праці.
З розвитком медицини зароджуються в різних країнах медичні навчальні заклади. У 18 ст. в Російській імперії було створено Академію наук (1724) і Медичну колегію (1763) — адміністративні центри в галузі медицини, а також відкрито кілька медичних шкіл.
У 1773 році відкрито Медичний колегіум у Львові, який у 1784 об'єднався з медичним факультетом Львівського університету, 1787 — Єлизаветградську медико-хірургічну школу.
Одним з основних джерел, що комплектували слухачів медичних шкіл, була Київська академія, де наприкінці 18 ст. почали викладати медицину (в 1802 був відкритий медичний клас — першим його викладачем став О. Ф. Масловський).
В 2-й пол. 18 ст.— 1-й пол. 19 ст. було закладено основи військової та морської гігієни. Одним з основоположників епідеміології був український лікар Д. С. Самойлович (2-а пол. 18 ст.). Німецький вчений Р. Кох став одним з основоположників мікробіології. Основи експериментальної фармакології й токсикології заклав французький фізіолог і патолог К. Бернар. Праці німецького фізіолога Г. Гельмгольца, чеського біолога Я. Пуркинє сприяли прогресу офтальмології.
У цей час збільшується кількість медичних навчальних закладів, зокрема в Україні 1805 було відкрито мединий факультет при Харківському, 1841 — при Київському університетах (склалися відомі київська, харківська, а згодом й одеська медичні школи); виникли медичні наукові товариства (зокрема Товариство київських лікарів), видавалося кілька медичних журналів.

Галузі

Розрізняють такі галузі медицини:

• Клінічна медицина — розділ медицини, який займається безпосередньо діагностикою та лікуванням хворих на відміну від розділу медицини, що займається вивченням змін в різних органах і тканинах при різних захворюваннях (патологічна анатомія), а також від лабораторних досліджень (лабораторна діагностика);
• Суспільна медицина — народна охорона здоров'я в поєднанні із загальною медичною практикою, особливо в областях, де виявляється помітна нестача медичного персоналу і один лікар може виконувати одночасно різні функції, працюючи з широкими верствами населення.
• Підліткова медицина — розділ медицини, що займається вивченням захворювань дітей пубертатного та юнацького віку.
• Профілактична медицина — розділ медицини, який займається запобіганням розвитку захворювань. До нього відносяться різні сторони лікарської діяльності, починаючи від масової імунізації населення проти різних інфекційних захворювань (таких, наприклад, як дифтерія чи кашлюк), до розробки методів знищення переносників захворювань (наприклад, комарів, які є переносниками малярійних паразитів). Див також Всесвітня організація охорони здоров'я.
• Судова медицина — розділ медицини, що займається встановленням причин травми або смерті, що сталася за нез'ясованих обставин, особливо якщо вони походять імовірно в ході злочину. Такі дослідження проводяться патологоанатомами за запитом коронера спільно з іншими експертами і представниками поліції.
• Тропічна медицина — розділ медицини, що вивчає захворювання, які найпоширеніші в регіонах з тропічним кліматом; до них відносяться, наприклад, малярія, лепра, трипаносомоз, шистосомоз і лейшманіоз.
• Військова медицина — галузь медицини, яка являє собою систему наукових знань і практичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я військовослужбовців, а також запобігання бойовим ушкодженням та захворюванням і їх лікування.
• Медична психологія — розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення і протікання хвороб людина, а також відновлення її здоров'я.
• Медична географія — галузь медицини, що вивчає вплив природних і соціальних умов на захворюваність населення в різних районах земної кулі.
• Авіаційна медицина — галузь медицини, що вивчає умови професіональної діяльності льотного складу і розробляє медичні заходи для забезпечення авіаційних польотів.
• Спортивна медицина — галузь медицини, що вивчає вплив на організм людини засобів фізичної культури і спорту; розробляє та обґрунтовує раціональну методику фізичних вправ і спортивного тренування з метою всебічного гармонійного розвитку, зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини.
• Космічна медицина — галузь медицини, дослідження і заходи якої спрямовані на забезпечення і створення оптимальних умов життєдіяльності людини в космічному польоті й під час виходу в космічний простір.
• Медицина катастроф — спеціальна галузь охорони здоров'я, основним завдання якої є надання в екстремальних ситуаціях (під час стихійного лиха, катастрофи, аварії, масового отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційного, бактеріологічного і хімічного забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги.
• Народна медицина — сукупність набутих народом емпіричних відомостей про цілющі засоби, лікарські трави і гігієнічні навики, що спрямовані на охорону здоров'я людей, запобігання хворобам і лікування хворих.
• Ветеринарна медицина — галузь, що охоплює систему наук про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику, лікування, визначення якості харчових продуктів і сировини тваринного походження, а також діяльність, спрямовану на збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання захворюванням і захист людей від хвороб, спільних для тварин і людей.

Окрім того, розрізняють теоретичну, практичну і доказову медицину.